Гештальт психологія

Як все-таки встояти при психологічних наїздах? Наприклад, знову мене вчора мамуся вивчала “жізні”,промивала,давала ради “доброзичливим” тоном.
Я вирішила триматися до кінця,не виходити з себе, але зірвалася, накричала у відповідь.Відчуваю себе вичавленою, розмочаленою.
Помогите радою, як з цього вийти з мінімальними зривами для себе і для неї? Як витримати?
Прітензії її десь справедливі: дітей не так виховую, погано веду господарство і т.д. Але все-таки вообщем,еслі тобі неприємний чийсь коммент про твоє буття, як зберегти себе усередині?

p.S.Причем у радах прошу враховувати, що маму я люблю, і зовсім не хочу справлятися з цією ситуацією за її рахунок(не хочу, щоб їй було ще гірше, адже вона все це переживає і радить з кращих спонук) .Я хочу сама навчитися справлятися з собою . Адже це корисно не лише у відношенні з мамою. І, звичайно, без грубощів.Я прошу практичних психологічних способів.

Дорогі психологи!
Посоветуйте,пожалуйста,как можна підвищити самооцінку і чи можна її взагалі тримати на рівні :
1Мне,кажется,я постійно відпускаю себе,предаю себе в спілкуванні з іншими людьми.
Часто спілкування для мене проходіт дуже напружено, я нервую, прислухаюся до думок про себе.
Сегодня з подругою погано зреагувала на її єхидний випад в мою сторону, образилася, цокнула, не знайшла,как гідно відповісти(взагалі, порахувала, що іподругою близькою вона мені ніколи не була, оскільки дуже вона поверхнева).
2.Вообщем виходить я страждаю від своєї інтравертності,і що інтравертность це -діагноз?
3.Что стосується традиційного питання про моє дитинство і стосунки з родітелямі:теплимі,нежнимі вони ніколи не були, я ніколи не ділилася з мамою нічим, та і зараз її авторитарний, всевремявсекрітікующий характер п’є з мене багато соків.
4. Отже, я досить холодна, закрита, уїдлива, і нещасна.Помогите,обрести радостюк общенія  і прийняття людей!

Сьогодні, начальник відділу в якому я працюю, поставіла  мене перед фактом. Справа в тому що підприємство не може собі дозволити той величезний штат, який має сьогодні. У зв’язку з цим було прийнято рішення скоротити витрати на людський ресурс. У в сязі з цим….Було запропонований два варіанти:
А. Залишитися працювати на колишніх пташиних правах, тобто договірні стосунки, які подовжуватимемо три кожного місяця. При цьому хороша оплата і просто замечатільний зручний графік.
Б. На час відпустки по догляду за дитям (скільки це продовжиться нікому не відомий) та зате повний соц. пакет, знову ж таки лише на цей період. Зарплата в рази нижче і найжахливіше -графік з 8-00 до 16-00 природно половину часу буде робота з документами, але все таки на роботі треба знаходитися.
На перший погляд все начеб ясно, АЛЕ є декілька сумнівних моментів…. Що скажете???(крос-пост)

Дуже потрібні заслання на літературу, в якій говориться про подолання наслідків багатомісячного хронічного стресу (бажано – про яку-небудь психотехніку, за винятком НЛП).

Главноє наслідок хронічного стресу в моєму випадку: обсессивниє стани і образи, що відображають дію психотравмуючого чинника, що вже минув. Вони заважають зосередитися на якій-небудь діяльності, викликають ангедонію і тугу.

Необходжений пропрацювати причину або – спершу – хоч би ослабити обсессиі, щоб можна було скільки-небудь нормально жити.

К психотерапевтові звернутися не можу. Опрацювання ситуації зайняло б дуже багато сеансів, адже немає навіть гарантії, що психотерапевт виявиться досить хороший, щоб з нею впоратися. Я не з чуток знаю, що психотерапевт може виявитися недобросовісним навіть в тому випадку, якщо його вибираєш по рекомендації знайомих.

Гипнотічеськоє лікування последствій стресу ефекту не дало (зверталася до двох фахівців, причому, судячи по деяких ознаках, дійсно хороших). Тому, напевно, ефекту не дасть і самонавіяння.

Попитка екзистенціального подолання дала ефект лише тимчасовий.

Прімененіє антидепресанту, ефективного при ДКР, дало лише тимчасовий ефект, а після відміни його із-за побічних дій обсессиі через деякий час посилилися.

Буду вдячна за заслання і за будь-яку інформацію. 

В підприємство, що недавно відкрилося, узяли адміністратором з минулої роботи дівчину, яка хотіла працювати і брала діяльну участь. Недавно стало зрозуміле що вона п’є.Як бути? Як з нею говорити про це? Дуже незручно за неї, але і імідж підприємства під загрозою.

Переживши недавно сильна криза в особистих стосунках, я змогла усвідомити що є серйозні проблеми.

Вся моя система координат зрушена, і відцентрована на "объекте любві", самооцінка досить низька. Всі свої дії, слова, вчинки я в першу чергу звіряю не зі своїми потребами і бажаннями, а свого партнера. Орієнтуюся на його реакцію.
Ето все неправильно і я виразно бачу як такое поведінка шкодить мені і вбиває стосунки.

Хочу відмітити, що в більшості ситуацій я себе прекрасно контролірую  (на роботі, із знайомими, із залицяльниками яким я не відповідаю взаємністю), але як тільки справа доходить до любовних стосунків коли мені людина доріг, коли я закохана… Я розчиняюся, догоджаю, поступаюся, погоджуюся і розтікаюся як морожене на пригріві)) навіть якщо "объект" поводиться огидно мої рожеві окуляри цю інформацію до мене не допускають))

Понравілась цитата "Самодо­статочность — це серйозний, пристрасний, взаємний роман зі своїм власним життям. Це нєїссяка­емое здивування перед її феноменом, це любов, кото­рой ніхто і ніщо не не в змозі ні знищити, ні затьмарити. Ти з нею народилася, і за казковими канонами помрете ви в один день."
Так ось, я умію заводити романи лише з іншими життями… коли я залишаюся одна мені здається що я в дзвінкому вакуумі. Я сподіваюся це піддається корректіровке.

Посоветуйте дієві методи/упражненія/что-угодно для підвищення самооцінки, і… як би це сказати.. зациклення на собі))) не дивитися постійно на реакцію тих, що оточують.
Я розумію, що за день цьому не навчитися і себе не переробити, але я хочу бачити максимальну кількість доріг рішення.

Буду вдячлива за заслання на корисні ресурси, книги, статьі,  ect.

Є проблема. Із сприйняттям свого імені. Існує - скільки себе пам’ятаю, з самого дитинства. В цілому ім’я сповна подобається, мабуть, я так би назвала свою дочку ( втім, у мене їх і так трі:-)), але стосовно мене - щось не те, хоч і звиклася. Повне - не напружує, але дуже громіздке для повсякденного спілкування, та і дуже “імперське”, всує незручне. Зменшувальні від нього, які використовувала мама або брати - для життя виріслой тетечки, та ще моїй професії - дуже домашні. Вони не викликають протесту, просто доступні лише у вузькому крузі близьких людей. Зменшення мого імені на англійський зразок, як мнея звали в юності і продовжують звати присвячені друзі - претензійно в повсякденності російської дійсності, до того ж та леко не в богемному суспільстві…
А общепрінятноє скорочення - мені доводиться немов проштовхувати його крізь гортань, коли я представляюся, чи знайомлячись, чи представляючись по телефону вже знакомим…Від цього йде, як я розумію, неприйняття себе - тій, хто називається моїм ім’ям, і ким я, із-за цього ж імені, виходить, немає…Загалом, з цим же треба щось робити, так?
Ето напередодні чергового Дня Народження, напевно, на Хеллоуїнн попало родіться:-)
Аккаунт реальний, просто шукаю рішення.
Да, якщо це поважно - в якийсь момент мама розповіла, що мене довго не могли назвати, потім хотіли Кірою, моє ім’я не розглядалося взагалі, а потім у її подруги племінникно народилася, їй придумали ім’я, і мамі мене захотілося теж так само назвати…Правда, це я взнала недавно, а проблеми з самоназванієм у мене з самого дитинства.

Здрастуйте!

Подськажіте, ось у мене виникла ось така ситуація і я не знаю як бути.
Мой муж часто хворіє, відмічу - на мою думку. Часто, це приблизно 1 раз в 3 місяці. Раніше він перехворів гипатітом В И С. І, наскільки я розумію (терапевт) говорив, що у нього понижений імунітет і він часто хворіє на грип і простуду.
І його це часте боленье мене дуже злить. Я коли хворію, і на роботу ходжу і удома практично все роблю. А він же коли хворіє (обично це тривати 2 тижні), то на роботу не ходить, удома абсолютно нічого не робить, а просто лежить, читає книги або грає в комп’ютер, а..ну ще, звичайно п’є пігулки (які лікарка прописала) від простуди.
Мотівіруєт своя поведінка тим, що “потрібно вилежать хвороба, а то я, мол захворію ще більше, і взагалі тобі легко ходити на роботу - ти працюєш в офісі, а я на фізичній роботі (монтажник) “
Вот на даний момент мене просто дратує, те, що він вже майже 2 тижні лежить удома і все, що прон може зробити за весь день - це вранці погуляти недовго з собакою і купити (магазин поряд з будинком) хліб. Увечері, коли ж я приходжу з роботи - розігріти мені приготований мною ж суп.

Подськажіте як мені бути в цій ситуації? Прийняти все як є? Виходу, поки, що я не бачу жодного. Але в теж час жити так я вже не можу. Я не хочу образити мужа, ми вже говорили з ним про цю ситуацію, він вважає, що не винен, що часто хворіє і таке інше…., злитися на мене. Я все розумію, алемені від цього не легше. І ще я боюся, що коли у нас буде дитя, то все “висітиме” на мені. Виходить, що я не маю права не хворіти, ні погано себе відчувати - мені доводитися “сошкрябивать” себе з ліжка, коли я хворію і робити необхідні речі. А він так не поступає і ще говорить, що “хто тобі заважає узяти лікарняний і удома нічого не робити?”. А лікарняний мені заважає узяти навчання - я часто відпрошуюся з роботи на сесію і боюся втратити роботу (шас ще до того ж криза).

Спасибі велике.Буду вдячна за Вашу думку.

Добрий вечір!
Іщу психолога, який міг би розповісти про важливість ігрової діяльності для дітей разом с папой (!)
Читаю комменти:)
Заранєє спасибі.